Опубликовано

Фотограф Владимир Нечипоренко (Львов)

|авт.| Фотографую я приблизно шість років. Якихось конкретних зацікавлень в перші два роки не було. Скоріш просто непомітно для себе поступово йшов до зйомки людей. Від самого початку подобалось ставити кадр, брати безпосередню участь у тому, що модель робить, який в неї настрій.

В останні ж два роки мене найбільше цікавить оголена натура, суміш такого собі академізму в постановці та оточуючого побуту, обстановки звичайних квартир. Фотографія для мене є захопленням, попри постановчу манеру зйомки — в першу чергу саме спогадами про інтимне та цікаве спілкування із людиною в кадрі.

Звісно я, хоч і керуючись в першу чергу вподобаннями своїми та людей з якими працюю (це теж фотографи, художники, люди, що є пов’язаними із будь-якою творчістю), не можу сказати, що фотографую для себе. Я хочу показувати свої роботи. Хочу досягати об’єктивно хорошого рівня виконання. Технічний бік процесу — побудова кадру та робота зі світлом, постановкою тіла — теж є дуже цікавим.

Я не можу сказати, що у своїй творчості надихаюсь чиїмись конкретними роботами. В мене є улюблені фотографи — Райан Макгінлі, Мона Кун, Саллі Манн, Джок Стерджес (нудистські серії), й поряд з цим — Дмітрій Куклін, Олег Відєнін, Євген Мохорєв. Десятки імен, які зараз годі й пригадати. І ці люди фотографують загалом речі, що майже зовсім не схожі на те, що зараз знімаю я. Для мене в плані натхнення є вирішальною не стільки сама картинка, скільки загалом — підхід людини до зйомки, її робота з людиною в кадрі й ставлення до неї. Настрій. Вподобання із часом змінюються, й на даний момент категорично не можу назвати себе творчо сформованим. Можу сказати, що я по-справжньому люблю те, що роблю.

 

[related_posts limit=»3″ image=»75″]

Добавить комментарий